рефератУМ


Научный стиль

Основная статья: Функциональные стили речи

Нау́чный стиль — функциональный стиль речи литературного языка, которому присущ ряд особенностей: предварительное обдумывание высказывания, монологическийхарактер, строгий отбор языковых средств, тяготение к нормированной речи.

Стиль научных работ определяется их содержанием и целями научного сообщения: по возможности точно и полно объяснить факты, показать причинно-следственные связи между явлениями, выявить закономерности исторического развития и так далее.

Научный стиль подразделяется: собственно-научный подстиль (монография, научная статья, реферат); учебно-научный подстиль (справочники, методические рекомендации); научно-популярный (очерк, статья)

Особенности научного стиля

Научный стиль имеет ряд общих черт, проявляющихся независимо от характера определённых наук (естественных, точных, гуманитарных) и различий между жанрами высказывания (монографиястатьядокладучебниккурсовая работа и т. д.), что даёт возможность говорить о специфике стиля в целом. Вместе с тем вполне естественно, что, например, тексты по физике, химии, математике заметно отличаются по характеру изложения от текстов по филологии или истории.

Научный стиль характеризуется логической последовательностью изложения, упорядоченной системой связи между частями высказывания, стремлением авторов к точности, сжатости, однозначности при сохранении насыщенности содержания.

Логичность — это, по возможности, наличие смысловых связей между последовательными единицами (блоками) текста.

Последовательностью обладает только такой текст, в котором выводы вытекают из содержания, они непротиворечивы, текст разбит на отдельные смысловые отрезки, отражающие движение мысли от частного к общему или от общего к частному.

Ясность, как качество научной речи, предполагает понятность, доступность.

Стаття́ (публіцистичний твір) — публіцистичний чи науковий твір, що на підставі розгляду та зіставлення значної групи фактів чи ситуацій, ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоретично узагальнює проблеми соціальної дійсності.

Стаття будується на розкритті та аналізі проблеми. Предметом статті є певна проблема, тому головним її внутрішньожанровим типом є саме проблемна стаття. Окрім цього виділяють також полемічні, оглядові, пропагандистські, літературно-критичні, наукові і науково-популярні статті, основною відмінністю між якими є спосіб організації та манера викладу матеріалу[1].

До́повідь — один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних.

Вміст доповіді — це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження щодо даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.

Мета доповіді — інформування кого-небудь про що-небудь. Тим не менше, доповіді можуть включати в себе такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення.

Тези доповіді — опубліковані на початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму), матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Алгоритм тези можна подати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно з вимогами:

обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна з яких має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях;

у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.[1]

Доповіді, як і звіти, можуть бути усними або письмовими. Формат доповіді може бути як простим, із заголовками за темами, так і складнішим — в нього можуть включатися:діаграмитаблицімалюнкифотографіїрефератирезюме, додатки, виноски, посилання, гіперпосилання.Доповідь — юридичний термін, в цивільному суді означає виклад суті справи одним із суддів (доповідачем), а в кримінальному суді (саме в апеляційній та касаційній інстанції) — виклад справи одним з членів суду.

Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.

У етимологічному значенні слово трапляється в другій пол. І ст. н.е., але функціонально анотація була присутня вже в каталогах Олександрійської бібліотеки (ІІІ ст до н.е.). Пізніше анотація у вигляді короткої характеристики тих чи інших авторів, відомостей про тематику їхніх праць, оцінки останніх використовується в бібліографічних словниках. З появою наукових журналів у другій пол. XVII ст. анотація дає початок жанрам наукової періодики, а пізніше – становленню анотованої бібліографії.



Обов’язковим елементом анотації є бібліографічний опис у редукованій формі (автор, назва, індекс тощо). Якщо бібліографічний опис ідентифікує документ чи його частину, то анотація ідентифікує зміст документа, вона є не формальною, а змістовою моделлю документального джерела.

Виокремлюють такі види анотації:

сигнальна чи довідкова, характерна для видань державної бібліографії (уточнює назву чи доповнює бібліографічний опис фактичними відомостями);

оціночна, характерна науково-допоміжній бібліографії (критична оцінка документа);

рекомендаційна, що співвідноситься з відповідним видом бібліографії (характеризує зміст з врахуванням потреб цільової групи).

За повнотою відбиття змісту розрізняють 2 категорії анотацій – загальну (характеризує зміст документа в цілому) і аналітичну (характеризує частину чи аспект змісту), а за кількістю анотованих документів – монографічну та групову. За сферами використання анотації бувають – бібліографічні, видавничі та книготоргівельні.

Орієнтовно змістово-структурна модель анотації виглядає так:

відомості про автора, упорядника

про текст, що містить видання

характеристика змісту твору

про науково-довідковий апарат

про оформлення, ілюстрації тощо

про читацьку адресу

цільове призначення видання

Максимальний обсяг анотації — 600 символів.

Мова анотації: мова книги та 2 іноземні мови.

Реквізити анотації: автор, паспортні дані книги, текст, вказівки щодо категорії читачів.

В Україні місце розташування анотації, її обсяг, структура і зміст визначаються Держстандартом України та суб‘єктами видавничої діяльності. Поява електронних версійнаукових видань та об‘єднання веб-ресурсів наукової періодики, в якому бере участь низка українських періодичних видань, спонукає переглянути практику анотування наукових праць. В електронних версіях зарубіжних наукових видань анотації статей часто становлять не менше 1000 знаків. У журналі «Українознавство» відбувся перехід від стислої анотації наукових статей до розгорнутої (близько 700 знаків), де в узагальненій формі має подаватися головний результат здійсненого автором дослідження.

Анотація повинна мати лаконічну,конкретну форму, але при цьому давати містку характеристику виданню без побічної інформації.

Обсяг її зазвичай не має перевищувати 500 — 600 знаків.

Під час написання анотації використовується загальноприйнята лексика.

Якщо у назві є малозрозумілі слова, їх потрібно пояснити.

Допускаються тільки загальноприйняті слова, загальновживана лексика.

Не рекомендується наводити цитати з тексту.

Рекламні елементи не повинні викривляти об’єктивну характеристику видання.

Зазвичай, даний вид анотації уточнює та доповнює назву. Типова структура сигнальної анотації наступна:

Бібліографічний опис

Змістова частина:

Призначення видання

Відомості про авторів.

Проблема, тема, що лежать в основі.

Основні питання які розглядалися, отримані результати, галузь, висновки, додаткова інформація.

Особливості художньо-поліграфічного оформлення.

Наявність та особливість апарату книги.

Читацьке призначення.

Характерна науково-допоміжній бібліографії. Типова структура:

Бібліографічний опис

Змістова частина:

Характеристика нового, цінного і корисного в тексті.

Оцінка соціального значення видання.

Різноманітні ідеї, досягнення.

Типова структура:

Бібліографічний опис

Змістова частина:

Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіочи телебаченні.

Рецензія (нім. rezension, лат. Recensio, англ. Review — огляд, оцінка) — аналіз, розбір, деяка оцінка публікації, твору або продукту, жанр газетно-журнальної публіцистики та літературної критики. Рецензія може відноситися до матеріальних речей (прилади, аксесуари, побутова техніка), комп’ютерних технологій, художньої літератури, музики, фільмів, комп’ютерних ігор. Рецензувати можуть також поточні події, громадські заяви і події. На додаток до критичного твердження, автор рецензії може виставити предмету рецензування певну оцінку для визначення відносної цінності рецензованого предмета.

Збірку рецензій також можна назвати рецензією. Наприклад, en: The New York Review of Books (укр. Нью-Йоркський Книжковий огляд) є колекцією есе з літератури, культури та поточних подій. en: National Review (укр. Національний огляд), заснований Вільямом Баклі Молодшим (en: William F. Buckley, Jr.), є впливовим консервативним журналом, а en: Monthly Review (укр. Щомісячний огляд) — довго працює соціальне періодичне видання.

У термінах наукової літератури огляди — це наукові видання, які надають синтез досліджень щодо теми. Складання цих оглядів формує ядро інформаційного наповнення «теоретичних» наукових журналів, таких як «Annual Reviews», серію журналів «Nature Reviews» і «Trends».

Рівноправне рецензування (англ. Peer review) є процесом, завдяки якому вчені оцінюють роботи своїх колег, на основі висновків яких, редактор приймає рішення про якісність надісланого манускрипту та доцільність його публікації. Огляд комп’ютерних програм також є рецензування.

Споживча рецензія (англ. Consumer review) — це рецензія, написана власником продукту або послуги, або ж написана тими користувачами продукту або послуги, які мають достатній досвід для того, щоб прокоментувати надійність товару / послуги та його відповідність заявленим виробником специфікаціям.

Експертна рецензія (англ. Expert review) — це рецензія, написана будь-ким, хто протестував кілька продуктів або послуг для визначення, який з них пропонує найкраще співвідношення ціни і якості або найкращий набір особливостей.

Куплена рецензія (англ. Bought Review) — це система, де творець (зазвичай компанія) нового продукту платить рецензенту, щоб він прорецензував даний продукт. Перш за все використовується в автомобільній індустрії, фільмах і комп’ютерних іграх, ця система створює свого роду таємну рекламу. Як правило, куплені огляди є упередженими, хоча бувають і винятки.

Авторецензія — оцінка автором власного твору; жанр автокритики, що публікується під псевдонімом чи криптонімом.

Приблизительная структура рецензии.

тема або найменування рецензованої роботи;

її автор;

актуальність і правильність обраної теми;

вдалість огляду літератури;

використання системи доказів;

повнота розкриття проблеми;

результати аналізу економічної доцільності, якщо необхідні;

наявність чітких висновків;

використання наукового апарату;

якість оформлення роботи;

недоліки, що є в роботі;

висновок про можливість допуску роботи до захисту (або надання іншого права).




Предыдущий:

Следующий: