реферат Релігійний туризм


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КАМ’ЯНЕЦЬ -ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. ОГІЄНКА

Реферат

на тему:

«Іудаїзм. Течії іудаїзму, як світової релігії»

Виконала:

Студентка 23-Т групи

Економічного факультету

Ліщук А. А.

Перевірила:

Опря Б.О.

Камянець-Подільський 2014р.

ПЛАН 

Вступ

1. Зародження та становлення віровчення. 2. Святе Письмо іудеїв. 3.Віровчення та культ. 4. Свята в іудаїзмі. 5. Течії теології іудаїзму. 6.Течії іудаїзму як світової релігії. 

Висновок

Використана література 

Вступ Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеїстична релігійна система. Всі три монотеїстичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священних писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму. Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феномену світових релігій.

1. Зародження та становлення віровчення.  Однією з найдавніших етнонаціональних релігій є іудаїзм, якому належить особливе місце в історії релігії та світової культури. Іудаїзм — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв. Назва цієї релігії виникла в VI ст. до н. е. в середовищі грекомовних євреїв («елліністів») з метою відокремлення власне еллінізму від єврейського релігійного способу мислення. Сам же іудаїзм як релігія єврейського на- лише на початку IV ст. імператор Костянтин Великий повернув місту попередню назву. У деяких джерелах можна знайти критику раннього іудаїзму за багатобожжя, ідолопоклонство та примітивізм. Проте немає ніяких достовірних даних, які б підтверджували таку позицію. Насправді вже ранні книги Старого Завіту свідчать про розвинуте етичне єдинобожжя, яке не має собі подібних серед вірувань давнього світу. Із самого початку Бог Старого Завіту явив себе як всемогутній, люблячий, благий і справедливий. Він — безкінечний і глибоко персоніфікований Творець усього сущого. Бог поставив перед народом Ізраїлю високі моральні вимоги і його благословіння залежало від соціальної та моральної справедливості, досягнутої обраним народом. Як визначальний елемент культу було введено своєрідну систему жертвопринесень, які демонстрували необхідність спокутувати гріхи. Ізраїль повинен був стати безгрішним богообраним народом, яким би постійно опікувався Всевишній. Мета вчення Старого Завіту полягає в тому, що кінець кінцем Бог — через обраний народ Ізраїлю — благословить усіх. І тоді Месія з роду Давида прийде спокутувати гріхи людства і правити як цар усіма народами.  Сучасний іудаїзм значною мірою відрізняється від іудаїзму Старого Завіту. Суттєві зміни в релігії іудеїв почалися ще в часи Вавилонського полону. Ще тоді вони почали збиратися для молитов і роздумів в особливих місцях — синагогах. Навіть після відновлення Єрусалимського храму синагоги продовжували залишатися місцями молитовних зібрань більшості іудеїв. Коли ж римляни остаточно знищили храм, синагоги стали офіційними центрами розповсюдження іудаїзму. Зі знищенням храму перервалась і традиція жертвопринесень. Синагоги були місцями обрядів, молитов. Іудейських жерців (левітів) замінили вчителі Закону — раби-ни, що походили, як правило, з фарисеїв (іудеїв, що вимагали суворо дотримуватися релігійних догм та відзначалися показним благочестям), які започаткували традицію його усної передачі. Закон став регламентувати навіть незначні моменти повсякденного життя.

2. Святе Письмо іудеїв.  Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (Закону, П’ятикнижжя Мойсеевого), Не-виїм (євр. — Пророки — 21 книга) та Кетувім (євр. — Писання — 13 книг). Цей канон було остаточно затверджено приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ям-нія (Палестина) під керівництвом рабина Іонафана Бен Закката. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років. її вчителі почали складати збірку коментарів до Тори. Приблизно 220 р. цю усну традицію було нарешті зафіксовано письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів танаїв (єврейських вчителів Закону) до Тори було укладено збірку правових норм, яка одержала назву Мішна (євр. — Повторення). До Мішни увійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. — Закон) та Агада (євр. Передання) — оповідання і притчі, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63 трактатів, 524 розділів та 4 тисяч мішна-йон (віршів) і містить майже 4 тисячі суджень 150 найша-нованіших рабинів. У IV—V ст. амораїми (євр. — ті, хто пояснює Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, і ця книга одержала назву Гемара (євр. — Завершення). Точніше, Ге-мар у іудеїв дві: менша за обсягом, палестинська, створена приблизно у 220 р., та більша за обсягом і шанованіша — вавилонська, написана приблизно у 500 р. Поєднання Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Мішна і палестинська Гемара називаються разом Палестинським Талмудом. Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кількості томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Америки Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іудейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теології іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо. 

3.Віровчення та культ.  Іудаїзм — одна з найдавніших монотеїстичних релігій світу , яка з невеликими змінами функціонує і до тепер і є національною релігією євреїв. Ця релігія відіграла особливу роль у розвитку багатьох релігійних течій і напрямків, стала першоосновою двох світових релігій — християнства та ісламу. Іудаїзму належить виняткова роль в історії єврейського народу, коли в умовах втрати ним державності й території релігія стала засобом збереження національної ідентичності .

У вузькому тлумаченні під іудаїзмом розумілася релігія, яка виникла на межі ІІ-І тис. до н.е. серед єврейських племен. У ширшому розумінні — це комплекс правових, морально-етичних, філософських і релігійних уявлень, які протягом майже трьох тисячоліть визначали устрій і спосіб життя євреїв.

Ще на ранній стадії свого становлення іудаїзм вийшов за межі духовної сфери і активно втрутився у суспільно-політичну практику. Структура іудаїзму стає розгалуженою і включає щонайменше сім основних елементів: 1) вчення про Бога, сутність всесвіту та людини; 2) шанування Святого письма — Тори; 3) зведення релігійних законів, які охоплюють також галузь світського права; 4) порядок виконання релігійного ритуалу; 5) систему релігійних інститутів; 6) комплекс морально-етичних відносин; 7) концепцію богообраності народу Ізраїлю і його месіанського призначення [6; 28].

Індуїзм сформувався на основі стародавніх єврейських вірувань і культів і, як монотеїстична релігія, був проголошений декретом царя Йосія у 621 р. до н. е. згідно цієї реформи єдиним, всемогутнім Богом стає верховний Бог юдеїв. Яхве на давньоєврейській мові означає «Господь» або «сущий, той що існує». Тому Яхве — це не стільки ім’я Бога, як титул, бо у юдеїв називати Бога по імені вважалося великим гріхом (боже ім’я непізнане).Єврейські племена належали до західної семітської групи скотарів-кочовиків, які у ХІІІ ст. до н. е. переселились із північномесопотамських степів у Палестину. З історії відомо, про завоювання євреїв Єгиптянами і про визволення їх із «Єгипетського полону». Цю подію пов’язують із біблійним пророком Мойсеєм, під проводом якого євреї повернулись до Палестини у Ханаан (обітовану землю). Вони перейшли до землеробства і стали посередниками в торгівлі між різними народами. В кінці ХІ ст. до н. е. засновується Ізраїльське царство, провідну роль в якому відігравало плем’я Юди (юдеїв), що поклонялися богу Яхве [4; 125].

Основи віровчення іудаїзму викладені у Танаху (Старий заповіт) та Єрусалимському і Вавилонському Талмудах. Віровчення це сформувалось в античній іудеї, де було складено його Священне Писання. Визначну роль у цьому процесі відіграли фарисеї, які продовжили розвиток віровчення після руйнації Храму. Раббі Іоханан Бен-Заннай, який зумів врятуватися з обложеного римськими військами Єрусалиму, після його падіння заснував у м. Явне школу, яка стала духовним центром прихильників іудаїзму. Саме там був складений перший збірник коментарів до Танаха, названий Мішною.

Мішна стала головним предметом вивчення, удосконалення та подальших коментарів і в палестинських і в вавилонських школах. Інтелектуальна діяльність багатьох поколінь вчених обумовлювала появу Гемари (завершення). Разом з Мішною Гемара утворила Талмуд, що містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфери іудейської релігії та етики. Це моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні і легендарні оповіді з біблійної історії, мрії про майбутнє євреїв, а також багато зауважень, що часто є результатами рідкісної спостережливості в геометрії, медицині, філософії, астрономії [1; 361].

Основою іудаїстського віровчення являється послідовний монотеїзм, який не допускає компромісів. Це виражено в іудейському символі віри «Шема», який розпочинає богослужіння: «Слухай, Ізраїлю, Господь наш Бог, Господь один!» Божа воля відкривається людині через слово Бога, виражене в законі — Торі і словах пророків.В біблійний період центром іудаїзму був Єрусалимський Храм, де за приписами Тори здійснювалося щоденне жертвопринесення. В період вавилонського полону, коли перший Храм був зруйнований, місце жертвопринесень було зайняте молитвою, для звершення якої євреї стали збиратися довкола окремих учителів — знавців Тори (раббі). Так виникли іудейські молитвенні об’єднання — синагоги. Для звершення публічного богослужіння необхідна присутність не менше 10 євреїв чоловічої статі, які досягли релігійного повноліття (13- річного віку). Згідно з традицією місця для жінок в ортодоксальних синагогах відділялися перегородкою, оскільки, в іудаїзмі жінка вважається релігійно неповноцінного. В той же час в реформованих синагогах чоловіки і жінки моляться разом. Іудаїстське богослужіння складається з загальних і індивідуальних молитов, читання Тори, і виконанні релігійних пісне співів. Святковим богослужінням відповідають особливий чин і порядок релігійних дій. В число синагогального богослужбового персоналу крім хазана (кантора), входять: маггид (проповідник), читець Тори, шойхет (різник, який здійснює ритуальний забій тварин); сойфер — переписувач Тори , шамаш — адміністратор. В іудаїзмі відсутній жорсткий ієрархічний інститут Церкви.

В іудаїзмі прийняті 3 обов’язкові щоденні богослужіння, які здійснюються як публічно — в синагогах, так і індивідуально — вдома. Це шахарит (ранкове), минже (денне); маарив (вечірнє). В суботу і свята читається також особлива молитва мусаф — в пам’ять про храмове жертвопринесення. Зважаючи на те, що за іудаїстським віровченням, Бог не має образної форми, іконографія не прийнята [2; 24-25].

Важливу роль в освяченні щоденного існування відіграють «усталені дні» — свята і пости, що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займає Шабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудаїзму — Песах. Він випадає на 15-й день місяця Нисан (березень — квітень) і триває 7 днів. У дні Песах забороняється їсти продукти, виготовлені з квашеного тіста. Все квашене тісто виносили з дому. Третє щорічне свято — Суккот (Кущі). Свято починається в п’ятнадцятий день Тишрей (вересень — жовтень) і триває тиждень. Воно збігається із завершенням збору урожаю винограду і виражає подяку Богові за рясні й щедрі дарунки.Крім основних свят, визначених Торою, існує ряд святкових днів і постів, менш важливих за своїм значенням. Вони встановлені в пам’ять про радісні або сумні події з історії єврейського народу. Найрадісніше з них — свято Пурі, пов’язане з пам’яттю про врятування євреїв від повного знищення. Свято післябіблійного походження — Ханура (Освячення), що триває вісім днів. Це пам’ять про перемогу, здобуту над сирійцями ще в 165 р. до н. е. і про наступне очищення і освячення храму. На Хануку запалюють на спеціальному восьмисвічнику першого дня одну свічку, другого другу і так далі, доки в останній день не загоряються усі вісім свічок [1; 360].

Ритуальна система, яка визначає поведінку релігійного іудея в побуті має не менше (якщо не більше) значення, ніж молитви і богослужіння. Один з найраніших і найбільш сакралізованих ритуалів іудеїв — обрізання, ритуальна операція по відсіченню крайньої плоті у хлопчиків на 8-й день після народження. Він символізує союз Бога і Ізраїля, являючи собою знак належності до «народу Божого». Бар-міцва (у перекладі — син заповіді) — це обряд релігійного повноліття хлопчиків. Досягнувши 13-літнього віку кожен єврейський хлопчик може виконувати релігійні обов’язки і нести відповідальність за релігійні гріхи. В ХІХ ст. виник звичай святкувати релігійне повноліття дівчаток по досягненні 12- річного віку, названий Бат- міцна ( донька заповіді).Важливе значення має система ритуальних харчових заборон (кашрут). Повністю заборонено вживання в їжу м’яса свині, непарнокопитних тварин (коня, віслюка), без копитних тварин (кролика), хижих птахів. Існує заборона на одночасне вживання м’ясної і молочної їжі, навіть їх змішування в одному посуді.

З інших обрядів слід назвати мікву — ритуальне омивання в спеціальному басейні з проточною водою, чи в відкритій водоймі. Мікву повинна звершити жінка по спливу семи очищувальних днів з моменту закінчення менструації, після чого подружжю дозволялися статеві стосунки. Ортодоксальні євреї здійснюють мікву перед всіма релігійними святами, а найбільш благочестиві — щоденно перед ранковою молитвою.Цілком бажаним для віруючого іудаїста являється традиційний одяг: талес — чотирикутне покривало білого кольору з особливим малюнком і китицями на кінцях, кругла шапочка (кипа), а також молитвенний пояс неправильної форми, який одягають під талес, щоб помітним був лише край [2; 26-27].

Яка ж суть філософських та моральних принципів іудаїзму? Пошуки відповіді на це питання велися ще в давні часи. Талмуд розповідає нам історію чоловіка, який збирався прийняти іудаїзм. Він прийшов до рабі Гілеля і попросив пояснити йому всю Тору, поки він буде стояти на одній нозі. Гілель відповів наступне: «Не роби своєму сусідові те, що не хочеш, щоб робили тобі. Ось і вся Тора. Решта — це коментарі. Іди і вчись» (Шабат, 31а).

В Талмуді було зроблено немало спроб виділити суть іудаїзму. В одному місці сказано, що Бог дав Мойсею 613 заповідей, але пізніші мудреці скоротили їх до основних принципів, які можна сформулювати наступним чином:

1) Бог існує.

2) Бог один.

3) Бог не існує в тілесній оболонці.

4) Бог вічний.

5) Іудеї повинні поклонятися тільки Йому одному.

6) Спілкування з Богом відбувається через пророків.

7) Мойсей — найвеличніший із пророків.

8) Тора має божественне походження.

9) Тора ніколи не втратить свого значення.

10) Бог знає про всі вчинки людей.

11) Бог карає зло і винагороджує добро.

12) Бог пошле Свого Месію.



13) Бог воскресить мертвих.

Лідер німецького єврейства Лео Баєк у своїй праці «Суть іудаїзму» пише: «Поняття суті, тобто основного, головного, характеризується тим, що надбано і збережено. Іудаїзм володіє такою стійкістю, такою сутністю, не дивлячись на багато численні різновиди і стадії, які переходять одна в одну. Саме завдяки цій сутності всі вони мають дещо спільне, єдність думки і почуттів та внутрішній зв’язок».

На початку ХІХ ст. учений-талмудист Ехад Га- Ам зробив припущення, що сутність іудаїзму полягає в возвеличенні ідеального над всім матеріальним і фізичними формами і концепціями.Різниця між світським та релігійним іудаїзмом може тут виявитися цілком доцільною. Світський іудаїзм характеризує філософію євреїв, які приймають визначені іудейські цінності і, навіть, іноді в релігійних відправах, але не надають їм релігійного значення. Вони можуть називати себе іудеями і в той же час спростовувати будь-яку релігійну філософію.Тора не вчить, як бути іудеєм, а вчить самому іудаїзму і розглядає іудаїзм як світову релігію. Іудаїзм зосереджений на вірі — вірі народу Ізраїлю в Бога. І цей Бог, євреї вірять в це, не є відсутнім чи байдужим Богом, але Бог, який повідомляє про свою волю людству. Цю волю має на меті розкрити Тора — керівництво, яке Бог дав людям, щоб вони жили за ним. Віра євреїв в любові і владі Бога, який доносить свою мету до всього людства. З цією метою, вірять євреї, народ Ізраїлів відіграє особливу роль. Тора дана їм на благо всього світу. Він, єврейський народ, — знаряддя для повідомлення людям божої волі. Іудаїзм таким чином — світова релігія не тільки за географічним положенням, а й за своїми філософськими горизонтами. Це релігія для всього світу, не тому що мета іудаїзму абсолютно не така, але виходячи з переконання що світ належить Богу і люди мають вести себе відповідно до його волі.Відправною точкою будь-якого дослідження цієї віри служить Біблія. Тут ми знаходимо записи про ключові поняття, звичаї, порядки і правила. Які найбільш суттєві в вірі. Ми не можемо, розуміти під іудаїзмом біблійну віру,віру давнього Ізраїлю. Термін «ієгуди» (іудеї), який вживають відносно всього народу Ізраїлю , з’явився в самому кінці біблійної історії. Проте більшість євреїв вважає суміжність біблійної віри і іудаїзму цілком достатньою, для того, щоб розглядати їх як одну віру. Саме в Біблії нашу увагу зразу ж привертає сутність іудаїзму як віри, як тієї діяльності, яку здійснюють люди. Ми бачимо в ній саме ту релігію, про яку збираємося говорити. Як Баєк заявляє в своїй книзі «Сутність іудаїзму»: « Ось принцип іудаїзму: в його найглибшому значенні: через дію ми проповідуємо певну релігію. Наше життя розповість про велич нашої віри» [5; 25-26] .

У всякій довговічній релігії за тисячі років її розвитку були і сміливі мислителі і натхненні поети, і талановиті музиканти, творці щирих і глибоко моральних піснеспівів. Іудаїзм не являється тут винятком. Найбільш помітні спалахи його творчих сил — кабала і хасидизм. Хасидські легенди — одна із цінностей світової культури.Кабала була свого роду містичною філософією, спробою розумно відповісти на вічні питання: яким чином можливий тлінний світ, якщо Бог — вічний; недосконалість і зло, якщо Бог досконалий і благий? Відповідь заключається в тому, що Бог — серцевина буття. Цю серцевину оточує ряд сфер, подібних шарам цибулини. Буденне незнання живе серед лушпиння; мудрий вглядається в глибину, відкриває шари, все більш досконалі, озоряє іскри божого вогню і нарешті прозріває чисте благо. Ця ідея сходить в неоплатонізмі,у християнському богослов’ї, її розвинув Августин. Кабала внесла в генезис розробку системи сфер, вкладених одна в одну.

Хасидизм прийняв цю філософію чи теософію, але перетворив інтелектуальне пізнання глибини і інтелектуальну основу любові до Бога в просте, безпосереднє, сердечне почуття. Почав цей рух раббі Ізраель бен Еліезер, прозваний Баал Шем Тов (владика імен, чудотворець). Він жив на початку ХVІІІ ст. ще не згладилася тоді пам’ять про хвилю погромів, які забрали десятки тисяч життів євреїв. Баалшем переломив настрій єврейських общин, відкрив джерело веселощів душі. Хасидизм породив тисячі легенд про практичних мудреців, без всілякої філософії, що походить на істину [3; 107-108].

В хасидизмі переважали емоції і почуття. Навіть теоретичні доктрини, на які він спирався, містили в собі дуже мало філософського. Усе сприймалося на віру, без сумнівів, не кажучи вже про критичну перевірку і аналіз. Головним було вчення про існування божественних іскор у всьому, в позитивному і в негативному [1; 363].

Усі звичаї і ритуали в іудаїзмі є вираженням найглибших переконань, які складають ядро іудаїзму. Головними з них вважаються переконання в важливості мати дітей, в святенності людського життя, в підляганні людських думок помилкам, і в той же час можливості жити за божими законами і велінням в рівноправ’ї всіх людей як в реальності, так і в загробному житті [5; 110].

Національний характер іудаїзму, який посилювався в умовах діаспори як реакція на прояви ворожості до євреїв, виражається насамперед в ідеї богообраності єврейського народу, його виняткової історичної місії. Продовжуючи свій історичний шлях паралельно з християнством, іудаїзм зберігав свої риси національної релігії і водночас трансформувався відповідно до умов та вимог історичного часу. В моральному плані — це підвищені вимоги до людської совісті, проповідь любові, милосердя, всепрощення. Поєднання традиційного із загальнолюдським — характерна риса релігійно-морального вчення іудаїзму. Особливістю релігійно-моральної свідомості виступає не тільки окрема особа, а й в цілому «народ Ізраїлю»Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчинки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй батька твого і матір твою». Кожна з цих вимог розроблена до найменших дрібниць. За недотримання передбачено систему покарань, що складається із семи сходинок: побиття камінцями; спалення; вбивство; задушення; смерть, послана з неба; знищення; тілесне покарання. Шістнадцять злочинів кара-ються побиттям камінцями; дев’ять — спаленням; два — відсіченням голови мечем; дев’ять — задушенням; двадцять два — знищенням (карет); одинадцять — смертю, посланою з неба. Загалом за сімдесят один злочин передбачено смерть, а двісті сімдесят сім злочинів підлягають тілесним покаранням. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає знищенню. Окрім двадцяти двох, існує ще чотирнадцять злочинів, які караються карет, якщо їх вчинено свідомо, але без попередження. За свідоме порушення заборон карають знищенням, за несвідоме — людина зобов’язана принести очищувальну жертву (хатат). Відмінність між знищенням (карет) та смертю, посланою з небес, полягає в тому, що на знищеного кара чекає і після смерті, тобто по тому, як він залишить цей світ. Смерть, послана з небес, несе спокуту. Кожного, хто порушив заборони Тори, карають: йому наносять тридцять дев’ять ударів паском із волячої шкіри. Перед екзекуцією покараного оглядають, щоб визначити, чи зможе він витримати тридцять дев’ять ударів, чи це не приведе до смерті. Не можна карати людину більше, ніж вона зможе витримати. Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання із 71 мудреця Тори — Синедріон (Великий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н. є. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовуються. Зруйнування давньоєврейської держави римлянами поклало край первинному іудаїзму і стало початком його синагогального періоду. Синагогу (євр. — Будинок для зборів) будували завжди на громадські кошти. Як правило, це приміщення чотирикутної форми, поділене колонадами на три відділення. В середині ставлять лави для сидіння віруючих, кафедру рабина і головне — спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Синагогу могли утворити не менше 10 чоловіків-євре’їв, що мешкали поряд.

4. Свята в іудаїзмі.  В іудаїзмі чільне місце посідає сім’я. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них — щотижневий Шабат (євр. — Субота) розпочинається увечері в п’ятницю із заходом сонця. Це — свято, повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сім’ю і просить благословіння у Бога. Стіл накривають чистою скатертиною. На нього ставлять чашу з вином і дві хали (хлібинки). Перед ша-бат-вечерею глава сім’ї проголошує похвалу добропорядній дружині та читає вірші з Тори про створення світу (Буття 2, 3): «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був». Після цього він від імені Бога благословляє хліб і вино. Урочисто відзначають у сім’ї й інші свята. Протягом віків іудейська сім’я була і продовжує залишатися джерелом релігійної духовності, незважаючи на численні гоніння, фізичне знищення, приниження та придушення євреїв. Одна з найхарактерніших рис іудаїзму — щорічні свята та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) — щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.  Головне свято іудеїв — Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень — квітень). Воно водночас є символом весняного відродження природи й ізраїльської нації після виходу з Єгипту. Друге щорічне свято — Суккот (свято кущів), яке починається на 15-й день місяця тишрей (вересень — жовтень). Це веселе свято жнив, коли будують курені з гілляк, в основному пальм та маслин, згадуючи ходіння ізраїльського народу в пустелі після звільнення з єгипетського рабства. У цих куренях їдять і сплять, вчаться і моляться (якщо не йдуть до синагоги). Тобто все, що людина робить удома цілий рік, вона повинна робити протягом семи днів у курені. Особливої похвали заслуговує той, хто поза кущем не вип’є навіть склянки води. Є й інші свята: Рош-Ашана — єврейський Новий рік, що випадає на перший день Тишрея, Иом-Кіпур (день Спокути), Пурілі, Ханука (Освячення) тощо. 

5. Течії теології іудаїзму.  Теологія іудаїзму знає кілька течій. Це — караїми та кабала. Рух караїмів виник у VIII ст. у Вавилоні як новий підхід до коментування Тори. Прихильники цієї школи називалися караїмами, тобто «Синами Писання». Засновником її був учений Анан бен Давид, мешканець Багдада. Він зі своїми послідовниками повністю відкинув ра-бинські коментарі до Талмуду і вчив, що єдиним авторитетом має бути єврейська Біблія, в першу чергу Тора. Караїми, які згодом розділилися на багато малих груп, не погоджувалися з лібералізацією в дотриманні вимог Тори, яка проявилась у Талмуді. Так, вони були проти медичного лікування, посилаючись на слова «я Господь, цілитель твій» з книги Вихід (15:26). Хоча цей рух і не набув значного поширення, проте спонукав багатьох ортодоксальних рабинів перевірити правильність тлумачення Святого Письма.  Кабала — містичне релігійне вчення, яке виникло в іудаїзмі у XIII ст. Його прибічники оголошують себе продовжувачами давніх таємних релігійних учень. З часом Кабала стала центром найрізноманітніших окультних течій, що не мають нічого спільного з іудаїзмом. Власне Кабалу поділяють на дві основні течії: теоретичну та практичну. Прибічники теоретичної течії опікуються в основному метафізичними та містичними проблемами; практичної — цікавляться насамперед тав-матургіею (практичними основами магії). «Теоретики» досліджують філософські питання космогонії (походження і розвитку Всесвіту), космології (будови Всесвіту), епістемологію (теорію пізнання) та інші світові проблеми. Перша течія за своєю суттю є єврейською теософією — пізнанням Бога засобами містичного проникнення у сутність Всесвіту. Кабала — єдина форма окультизму, в основу якої покладено поетико-фантастичне тлумачення Старого Завіту, в першу чергу П’ятикнижжя Мойсея. Одним із центральних положень кабалістичного вчення є еротичний містицизм, у якому статеві стосунки розглядаються як найвище священнодіяння. 

6.Течії іудаїзму як світової релігії.  Сучасний іудаїзм має три головні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну. Серед ортодоксів виділяються ультраортодокси, що дістали назву хасиди (євр. — благочестиві). Заснована ця течія в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він учив, що соціальна нерівність, притаманна цьому світу, не впливає на стосунки між людиною і Богом. Звичайна, але істинно благочестива людина цінніша того, хто зарозумівся від своєї вченості. Справжнім праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто турбується про простих людей. Служити Богу слід із радістю. Навіть покаяння повинно стати не сумом про минуле, а радістю від отриманої гармонії душі. Молитву, під час якої людина зливається з божеством, хасиди поціновують як головний засіб проникнення у його суть. Кожний, хто виконує міцвот (заповіді Тори), за життя може стати цадиком — хранителем божественного знання. Демократизм і релігійний темперамент нового вчення, сприятливі історичні умови спричинили широке і відносно швидке його поширення в єврейських масах. З України хасидизм потрапив разом із мігрантами до єврейської діаспори. Нині його центр перемістився до США. Ортодоксальний іудаїзм мало змінився за останні двадцять століть. Його послідовники навіть у найдрібніших деталях дотримуються правил, передбачених Талмудом, святкують Суботу, обмежуються кошерною їжею (з якої виключено певні м’ясні страви) тощо. Однією з головних причин такої незмінності є те, що євреї, зазнаючи протягом історії переслідувань і жорстоких гонінь у багатьох країнах, постійно були змушені виокремлюватися, замикатися і прагнути до самодостатності в житті та релігії. Реформістський іудаїзм виник в Америці. У ньому менше значення надається положенням і приписам Талмуду. Синагоги реформістів, як правило, називаються храмами, а святкування Суботи вони перенесли на неділю. Вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії й тілесне воскресіння. Вся їхня релігійна система побудована на фундаменті суворого єдинобожжя.  Консервативна течія займає серединне положення між ортодоксальною й ліберальною. Іудаїсти-консерватори відзначають свята і дотримуються основних традицій, намагаються зберегти незмінною сутність національної культури і релігії. У той же час вони в сучасному стилі, але обережно інтерпретують Закон Мойсея, пробують краще пов’язати його із сучасною культурою, філософією. Іудеї-консерватори — це, як правило, освічені люди, які відіграють значну роль в інтелектуально розвинених прошарках суспільства. Нині в Україні діють десятки ортодоксальних, хасидських і реформістських іудейських організацій, які об’єднано у республіканські структури. 

‘ 

Висновок

Іудаїзм як монотеїстична релігія, як розвинена культурна традиція відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку світової культури, і перш за все релігії. Беручи свій початок з Єгипту культурно-релігійна спадщина іудаїзму проникла і на захід і на схід. Залишається незрозумілим, чому іудаїзм у своїй першотворній формі не розповсюдився так, як, скажімо, християнство чи іслам. Причиною цього стало те, що іудаїзм поступово все більш замикався в рамках своїх общин і відокремлювався від оточуючих його релігій. Можливо, якби іудаїзм “поглинав” інші релігії, зазнаючи при цьому невеликих трансформацій, то зараз би ця релігія претендувала б на звання світової. Але більш розвинені монотеїстичні релігії випередили іудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив іудаїзму на розвиток світової культури і релігії, але сучасний іудаїзм не є впливовою релігією. 

Використана література 1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. Изд. третье. — М.: Высшая школа, 1970. — 607 с., илл. 2.Васильев Л.С. История религии Востока: учебное пособие / Л.С. Васильев. — 6-е изд. – М.: Университет, 2001. — 432 с. 3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. – 6-те вид. — К.: Наукова думка, 2002. — 352 с. 4. Лубський В.І. Релігієзнавство. — К.: Вілбор, 1997. — 480 с. 5. Релігіознавство: підручник / за ред.В.І.Лубського, В.І.Теремка К.: Видавничий центр “Aкадемія”, 2000. — 408 с.(Альма матер) 

6. Боровський Я. Світогляд давніх киян. — К., 1992. 




Предыдущий:

Следующий: