реферат мова


Надвірнянський ліцей

Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ’’хвороби’’ у нашому мовленні

Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ’’хвороби’’ у нашому мовленні

Янцюк В.В.

ІV-A курс

Надвірна, 2014

Зміст:

Вступ………………………………………………………………………… 3

Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ‘’ хвороби ’’ у нашому мовленні …………………………………………………………………….. 4

Суржик ……………………………………………………………….. 4

Жаргон ……………………………………………………………….. 6

Слова-паразити ……………………………………………………… 7

Висновок…………………………………………………………………… 12

Список використаної літератури ……………………………………….. 13

Додатки …………………………..………………………………………… 14

Вступ

Для більшості націй Європи літературна мова тією чи іншою мірою віддалені від реальної мовної практики. На регіональній особливості накладаються ще й жаргони різних суспільних прошарків і соціальних груп. Широко побутує явище диглосії – використання тим самим мовцем залежно від ситуації різних мов чи діалектів. Скажімо, ‘’ для хатнього вжитку самим ’’ може використовуватися певна регіональна говірка чи мова, яку в діловому мовленні, під час офіційного спілкування заступає офіційна мова певної держави.

На Україні так само є різні діалектні групи (здебільшого вони поділяються на північні і південні, з перехідною смугою та поділом південних на східні та західні). (Додаток 1). Витворила українська мова й суто професійні жаргони (найцікавіші – “есбійська мова” сліпих лірників та макаронічна мова спудеїв, увічнена Котляревським в “Енеїді”). За умов бездержавності, коли вищі верстви українського суспільства були майже виключно російськомовним та польсько-мовним, коли українська мова була обмежена лише селянським побутом, а вся інша фахова термінологія (церковна, правнича, лікарська, трохи згодом фабрична тощо) існувала виключно в чужомовних варіантах, українець, вийшовши поза своє обійстя, по-перше, мусив прилаштовуватися до “панської” мови (типова диглосія); по-друге, через свою неписьменність неминуче мішав елементи обох мов, рідної і “панської”. Як наслідок, слово “суржик” набуло третього, основного для нас сьогодні значення: “елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, нечиста мова

II.Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ‘’ хвороби ’’ у нашому мовленні

Суржик

Суржик — це неграмотне використання української мови, це мовлення,

надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами,

зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і

російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо

культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не

їх змішування!

Зрозуміло, що кількасот річне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього — мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців — це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам’ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок — українсько-російський покруч.

Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу — закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики.

Можна розглядати історію суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань.

Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім’ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини.

Жаргон

Жаргон або жарґон (фр. jargon — «незрозуміла мова»; «безглу́здя»; «ґелґота́ння»; від гало-ром. gargone — «базікання») — соціолект (один з різновидів соціальних діалектів), який відрізняється від літературної мови використанням специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, а також фразеології, часом особливостями вимови.

Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об’єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп’ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

Жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові та, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності тощо.

До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) тощо; для жаргону п’яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) тощо.

У літературно-художніх творах жаргонізми використовують переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

Лексичний запас жаргону утворюється на основі літературної мови за допомогою переосмислення значень слів, метафоризації, звуковий трансформації. Жаргони різних груп дуже різняться за лексичним набором та усталеною стилістиці. Проте ще одна відмінна ознака жаргону — його мінливість, тому з часом якісь висловлювання можуть «кочувати» з однієї групи в іншу, набувати нові смисли і трансформуватися фонетично. Частина жаргонної лексики вживана в різних соціальних групах, її умовно можна назвати загальною. Однак залежно від особливостей групи, в яких вони використовуються, слова приймають специфічну забарвлення.



Як джерела жаргонної лексики можуть виступати відразу кілька мов або діалектів. Так, наприклад, специфічний жаргон часто утворюється в місцях спілкування представників різних національностей — в портах і на кордонах держав. Основна функція жаргону полягає в тому, щоб позначати приналежність людини до певної спільноти.

Отож. Як відомо, паразитів треба позбуватись. А отже, слів-паразитів це також стосується. Що ж це за слова такі і нащо їх позбуватись?

Слова-паразити

Слова-паразити – це такі собі вставні «малі слова» (прийменники, сполучники, звертання, словосполучення, навіть подовження якоїсь однієї букви і т.п.), що не несуть якогось певного змістового навантаження і переважно вживаються для зв’язки слів.

Ці паразитичні словечка міцно в’їдаються в лексикон людини і стають звичкою в розмовній мові. Ці слова бувають абсолютно безглуздими, що в результаті, переважно, збивають співрозмовника з пантелику і заважають розумінню сказаного.

Наведу приклад з життя людей: одна знайома знайомої під час спілкування часто вставляла один незрозумілий склад «ма», при чому робила це майже в кожному реченні. При детальному аналізі цього феномена , тобто після отримання необхідної інформації в першоджерела, таємниця виявилась банальною – це було всього навсього скорочення від «йо-ма-йо».

Такий приклад вживання слів-паразитів характерний для одного конкретного гомо-сапієнса, що надає змогу вирізняти його з-поміж інших саме за цією ознакою.

Примітним є також факт, що сама людина, що страждає від наявності слів-паразитів у своїй мові, їх не помічає під час розмови, а у співрозмовника вони справляють підсвідомо негативне враження.

Для прикладу, мають місце в розмовній мові людей звуки-паразити. Часто в людей є звичка, підбираючи слово, тягнути звуки «е-е-е» або «м-м-м». Ця звичка, зазвичай, дуже дратує слухачів.

Існує думка, що слова-паразити найчастіше спостерігаються в мові людей в яких маленький словниковий запас. Але ця думка помилкова. Слова-паразити чіпляються переважно до цієї людини, яка часто робить затримки в мові, не може швидко підібрати потрібне слово. Це можуть бути і люди з багатим мовним запасом.

Були проведені цікаві дослідження британськими вченими з Единбургського університету про роль слів-паразитів в ораторському мистецтві. Виявляється, що якщо в промовах зустрічається багато слів-паразитів, то такі промови запам’ятовуються набагато краще ніж з правильною і грамотною мовою. Найбільше це стосується вигуків, наприклад – «ооось» або «е-е-е», при зміні темпу розмови вони змушують «прокинутись» охмелілу від монотонного викладу публіку і з свіжою увагою продовжувати слухати промовця.

Психологи стверджують, що «маленькі слова» відіграють ключову роль у підсвідомому сприйняття нами інших людей. От наприклад, вживання «але» чи «а» – негативно впливає на емоційне сприйняття і відволікає слухача. А от такі, як «і» чи «та» – зближують співрозмовників та оратора з аудиторією.

Також до навмисного використання людьми слів-паразитів можна віднести такі випадки, коли роль їх тактична. Це відбувається, коли людина не хоче відповідати на «незручне» питання, а відповідати все-таки потрібно, тоді починається відтягування часу. Поки людина виспівує протяжливе «розумієте в чому справа», «ну як вам сказати» і т.п., в цей час гарячково підбирає потрібний варіант відповіді в думках.

Особливо часто людина, що має в своєму активному словниковому запасі паразитів, починає їх вживати коли хвилюється або спішить виговоритися. В цьому випадку паразити свідчать про психологічні особливості людини – про те що вона нервова, неспокійна, поквапна.

Існує цікава теорія про те, що для професіонала вживання слів-паразитів тією чи іншою особою характеризує її натуру, мислення і бачення світу, а також дає додаткову інформацію для можливого маніпулювання.

Для прикладу, якщо людина вживає слово-паразит «просто», це означає що в її баченні життя все повинно бути просто, розумно, навіть банально і ніяких складностей.

Той хто вживає слово–паразит «насправді» має наміри відкрити людям очі на правду життя, такий собі борець за істину.

«Самі розумієте» – це класичний приклад «маленької» людини, боязкої, що постійно прагне перед усіма вибачатися. Це свідчить про невпевненість у своїх діях, словах, думках.

«Коротше» – людина не має бажання до спілкування, вона не полюбляє довготривалі розмови, тому намагається скоротити свою промову. Однак, через ці нескінченні «коротше» ефект досягається протилежний.

«Так сказати», що означає для мовця «так зазвичай не кажуть» або «сказано недоречно» – справляє підсвідомо негативне враження на співрозмовника.

Такий самий ефект справляють також існуючі звернення-паразити. Деякі люди мають звичку всіх зустрічних підряд називати «Зайка», «Кицька», «Лапуля» і тому подібними ласкавими означеннями. Але коли так звертається до нас близька людина чи рідна це одне, а коли хтось із нових знайомих – це, радше, справляє неприємне враження.

У молоді в ужитку панує паразитик «як би». Він означає умовність. Молодь так і живе – як би підемо, а як би і не підемо; як би будемо, а як би не будемо; як би хочу, а як би і ні … Молодь не обтяжена відповідальністю і це позначається на їх мові.

В окрему категорію можна віднести слова–паразити, що починаються сполученням букв «Йо». Це всім відомі «йоклмн», «йопрст», «йолки-палки», «йо-ма-йо», «йоперний театр » і тому подібні. Скоріш за все, ці слова на «йо» – цензурний аналог лайливих слів на ці ж букви. Значення слова (якщо таке має місце) не те, а функція та ж – слово використовується для сполучення або для того, щоб просто висваритись.

Але найрозповсюдженішими і часто вживаними словами-паразитами є самі лайливі слова. Наявність їх в лексиконі свідчить про невисоку культуру людини. Більш того, ці слова використовують не тільки в необмежених кількостях, а й і для сполучення слів.

І на завершення тиради про слова-паразити, хочу навести приклад, так би мовити, вживання їх в комічному контексті, що більше нагадує каламбур.

З діалогу двох людей (один з співрозмовників у кінці кожного речення вставляв фразу «но нє?», що можна б перекласти «чи не так?», хоча насправді це просто фраза-паразит, як нічого не означає):

Ти ідеш до вулиціМазепи, но нє?

Но.

Там по правій стороні магазинчик такий, но нє?

Но так.

Він цілодобово працює, но нє? І там хліб такий з родзинками, но нє?

Но, і шо?

То купи мені його.

Гаразд.

Слова-паразити, безсумнівно, заслуговують на те, щоб їм оголосили війну – розпочали терміново генеральну чистку і дезінфекцію своєї мови. Ми за чистоту мови!

ІІІ Висновок

Ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім в сім’ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі у рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів масової інформації приходить досвід користування словом, збагачується лексика, поліпшується чистота мовлення. Але за однієї умови — подолання лінощів і бажання наполегливо працювати над своєю особистістю.

Мовна характеристика — невід’ємна частина індивідуальної характеристики людини, віддзеркалення її загальної культури. Рівень мовної культури людини свідчить про її духовність чи бездуховність, інтелект чи невігластво, повно-чи меншовартість. Володіння культурою мовлення — важлива умова успіху у навчанні, праці, складова психології бізнесу. Високу культуру мовлення можна вважати найбільш надійною опорою та рекомендацією для фахового зростання.

Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради (Додаток 2).

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991. С,235-240.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990. 122-134-с.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.:

«Просвіта», 2000, 197-204-с.

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=33064&pg=2

http://pidruchniki.ws/1040101747600/dokumentoznavstvo/kultura_movi_kultura_movlennya_komunikativni_oznaki_kulturi_movlennya

Дадатки:

(Додаток 1):

Реферат Варшава на українській мові

(Додаток 2):

Слова паразити реферат




Предыдущий:

Следующий: