переделаний реферат 8- 13 ст


особи шляхом злиття або приєднання.

У чинному Господарському кодексі України (надалі — ГКУ) також згадується про один із способів припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності — реорганізацію у вигляді злиття, приєднання, поділу та перетворення(ст.59).Цивільний кодекс приділяє окрему увагу таким видам реорганізації, як перетворення та виділення.

— перетворення юридичної особи — це зміна її організаційно-правової форми, у результаті чого до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Підприємство, що реорганізується, у разі такого перетворення, не ліквідується, а просто змінює свою організаційно- правову форму ;

— виділ — це перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються, за аналогією, положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

Приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов’язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб’єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки.

При злитті створюється новий суб’єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували. Їх майно, права та обов’язки переходять до суб’єкта, що виник.Закон про господарські товариства визначає, що реорганізація такого суб’єкта господарювання, як ТОВ, відбувається за рішенням вищого органу товариства, яким, відповідно до ст. 58, є збори учасників. У них беруть участь учасники товариства або призначені ними представники. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. Повноважними збори учасників вважаються, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Рішення про реорганізацію приймається простою більшістю голосів та оформляється у вигляді протоколу зборів учасників товариства.Відповідно до Статті 105 ЦКУ, Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі реорганізації.

2. Ліквідація підприємств

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб’єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов’язань. Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв’язку із закінченням строку, на який створювався суб’єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасування господарським судом державної реєстрації такого суб’єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб’єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності.

Суб’єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства. Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб’єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія і затверджується її особовий

склад власником (власниками) або уповноваженим ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію.

Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника. Уразі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.



Об’єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України.

Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об’єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися: за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 9 вересня 2010 року «Про промислово-фінансові групи в Україні» щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції.

У разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група; у зв’язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.

Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України: у зв’язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.

3. Державна реєстрація припинення діяльності суб’єктів господарювання

Порядок реєстрації припинення діяльності суб ‘єктів господарювання, як і створення, визначений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Підприємство є таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію його припинення. Для внесення запису про рішення щодо припинення суб’єкта господарювання — юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення суб’єкта господарювання — юридичної особи та документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо такого припинення в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Припинення діяльності підприємства, як уже зазначалося, може відбутися в разі прийняття ним рішення про припинення підприємницької діяльності; винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності на підставі визнання його банкрутом або проведення ним діяльності, що заборонена законом, чи неподання протягом року органам державної податкової декларації, документів фінансової звітності; винесення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або при обмеженні її дієздатності; смерті підприємця або винесення судового рішення про оголошення його померлим або визнання безвісно відсутнім.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності.

Висновок

Припинення діяльності підприємства – одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття припинення” входять юридичні підстави (“умови”), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб’єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Особливі підстави і форми припинення діяльності підприємств окремих видів встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними актами (зокрема про корпоратизацію приватизацію та ін.). Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами, як зазначалося вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим. Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміни профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України від 15 травня 2003р. № 755 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. — № 40 – 44,Ст.356

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 № 436 — IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – Ст.59

Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V » Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст. 263

Закон України від 1 листопада 2001 р. № 2210 – III «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст.64

Закон України від 30 червня 1999 р. № 784 – XIV «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України. – 1999 — № 42-43, Ст. 378

Закон України від 9 вересня 2010 р. « Про промислово – фінансові групи в Україні»

Вінник О.М. Акціонерне право: навч. посібник / О.М. Вінник, В.С. Щербина / за ред. проф. В.С. Щербини. – К.: Атіка, 2000. – С. 141.

Кучеренко І. Підстави для ліквідації юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності / І. Кучеренко // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 3-6.

Законодавство України про банкрутство та судова практика / упоряд. Б.М. Поляков. – К.: Ін Юре, 2003. – 664 с.

Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: навч. посібник / Н.О. Саниахметова. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 336 с.




Предыдущий:

Следующий: